Обухівська районна рада
Київська область
Малий Герб України
gov.ua Місцеве самоврядування України
  Пошук

Історична довідка Обухівського району

Фото без описуУ течії віків на території Обухівського району проіснували всі археологічні культури, які пережила людська цивілізація в Україні. З-поміж них світову відомість здобула трипільська хліборобська культура, відкрита і досліджена вченим-археологом В. Хвойкою, пам'ятник якому встановлено біля Трипільського обласного археологічного музею.

Хвойка та його послідовники дослідили тут також підгірцівську, зарубинецьку, черняхівську культури, пам'ятки яких засвідчують древність буття на придніпрянській землі і те, що в усі епохи право на це буття здобувалося ним у боротьбі. Так було і за давньоруських часів, коли по річках краю Стугні та Красній значними опорними пунктами були літописні городи-фортеці Витачів (найдревніше поселення району), Триполь, Халеп, Святополч (Новгород Святополків), що існував у межах сучасного села Витачів, Красн, Тумащ

У фортифікаційних спорудах Володимирської доби важливе місце займали оборонні вали, що збереглися до наших часів, одержавши назву Змієві вали. Стугнянська група земляних укріплень простягалася трьома лініями і кількома відрогами. Починалися вони над Дніпром, біля Трипілля, і тяглися: північна лінія — лівим берегом Стугни на Васильків; середня — правим берегом Стугни на Митницю; південна — лівобережжям р. Красної на Обухів, Григорівку, Германівку, Вільшанку, Лосятин, Фастів. Вали цих укріплень були заввишки 7-8 м, глибиною до 5 м, шириною до 15 м. Залишки валів є біля Деремезни, Перегонівки, Степка, Малої Вільшанки, на полях біля Григорівки і Германівки. А хутір Шевченків донедавна так і називався — Підвалок. Легенда розповідає, що ці вали завдячують появою богатиреві Кожум'яці, який, запрігши в плуга Змія, орав ним до тих пір, поки той зовсім пристав, почав проситися, напився води з річки, застогнав і здох. Річка, з якої Змій напився, дістала назву — Стугна.

Визначне місце за княжих часів у військовому, торговельному і політичному житті Київської держави посідав город-фортеця Триполь. З літописних джерел видно, що Триполь був осередком удільного Трипільського князівства — східного форпосту на підступах до Києва.

До руїни привів давньоруську Україну давній її ворог — кочова Азія. В край прийшла татаро-монгольська орда: першими в 1223 році були зруйновані монголами городи Витачів і Святополч (заснований 1095 року); 1239 року зруйновано Халеп, Варин, Красн; 1240 року — Батий узяв Триполь. Найбільша битва з Батиєвою ордою в серпні 1240 року відбулася неподалік Копачева — над Стугною, біля гори Остриці, на якій знаходився город Тумаш. Після цієї поразки русичі вже не могли чинити опору монголам — з падінням Києва на Русі-Україні запанувала монгольська навала.

У 1590-х роках розгорнувся великий козацький рух. Найбільш драматичні й доленосні події відбувалися на цій території в вересні 1651 року. Після поразки козацького війська під Берестечком польська армія на чолі з гетьманами М. Потоцьким і М. Калиновським вторглася на Київщину і стала табором у Германівці. Тут з нею з'єдналося військо литовського гетьмана Януша Радзивілла, що прийшло з Києва. Хмельницький розташував свій табір неподалік Перегонівки. Навколо цих таборів розгорілися виснажливі тритижневі бої, що велися на копачівських, маловільшанських, германівських, перегонівських полях. Є відомості про жорстокий бій полку Антона Ждановича з жовнірами Мартина Калиновського біля Підгірців. Особливо відзначився в тих бойових діях Київський полк, до складу якого входили обухівська і трипільська сотні. Після цих боїв був укладений відомий Білоцерківський договір.

За гетьманування Івана Виговського 11 вересня 1659 року в містечку Германівці було скликано козацьку раду, на яку прибули два ворогуючі табори — І.Виговського та І.Сірка з Юрієм Хмельницьким. На цій чорній раді Виговського скинуто з гетьманства, що поклало початок тридцятирічній громадянській війні, відомій під назвою Руїна.

Свої сліди залишила на цій землі й новітня історія бурхливими подіями громадянської і Другої світової війни. Під час громадянської війни широких масштабів у Київській губернії набув рух повстанських селянських загонів зелених, яких очолював трипілець, отаман Данило Зелений.

У 1920–1930 роках комуністичний режим використав усі засоби, щоб виграти війну проти українського селянства. Терор голодом був свідомо використаний як зброя: мільйони українців померли, внаслідок чого Сталін виграв цю війну. У підсумку, національний та соціальний опір українців було придушено на багато років. Голодомор, як репресивна політика, має всі ознаки злочину держави проти власного народу. Адже саме вона, комуністична держава, ухвалювала політичні рішення, реалізація яких призвела до масового народовбивства, під час якого голод 1932–1933 років забрав життя біля 19 000 мешканців Обухівського району.[1]

За свідченнями очевидців, з голоду померли: на хуторі Безіменному — 10 осіб, на хуторі Березове — 35 чоловік, в с. Великі Дмитровичі близько 400 осіб, у с.Верем'я — близько 500 осіб, у Витачеві — 750 осіб, в Германівці — біля 600 осіб, у Германівській Слободі (нині — Красна Слобідка) — близько 450 осіб, в Григорівці — близько 250 осіб, в Гусачівці — біля 300 жителів, в с. Дерев'яна — біля 300 мешканців, в с. Долина — 350 осіб, в Жуківцях — близько 500 осіб, на хуторі Капустяне −10 осіб, в Козині — 180 осіб, в Козїївці — біля 100 осіб, в Копачеві — біля 10 осіб, в Красному — 200 осіб, на хуторі Кулі — біля 20 осіб, в с. Креничі — 20 осіб, на хуторі Макарові — 20 осіб, в с. Мала Вільшанка — близько 420 жителів, в с. Малі Дмитровичі — біля 100 осіб, в с. Нові Безрадичі — близько 100 осіб, в с. Нещерові — близько 300 осіб, в с. Старі Безрадичі — близько 350 осіб, в Обухові — біля 2000 жителів, у Перегонівці — 250 осіб, у Матяшівці — 112 осіб, у с. Перше Травня — біля 200 осіб, на хуторі Плюти — біля 20 осіб, в Підгірцях — близько 350 жителів, на хуторі Романків — 20 осіб, в Семенівці — 180 осіб, на хуторі Степок — біля 10 осіб, на хуторі Тарасівка — близько 10 осіб, у Трипіллі — близько 1500 осіб, в Українці — близько 100 жителів, у Халеп'ї- близько 400 осіб, в Щербанівці — біля 200 жителів.

Від 1990-х років і досьогодні жертвам голодомору на цвинтарях усіх сіл району встановлено поминальні хрести; в Обухові, Германівці, Щербанівці, Красній Слобідці, Великих Дмитровичах, Старих Безрадичах, Першому Травні, Малій Вільшанці, Трипіллі, Деремезні, Витачеві споруджено пам'ятники і пам'ятні знаки.[2]

Великого удару завдали району розкуркулення і репресії 1937–1938 років, під які потрапило багато селянських сімей.

30 липня 1941 року німецькі танки ввірвалися в Обухів. На Трипільському плацдармі бої точилися ще до 20 серпня — три тижні вдень і вночі. Трипілля обороняв 27-й мотострілецький полк 26-ї армії Південно-Західного фронту, яким командував М. Кирпонос. Виснажливі бої на Трипільському плацдармі змусили німців на деякий час припинити наступ на Київ.

Восени 1942 року в Обухові створилася підпільна організація, до якої ввійшли М. Сподаренко, Є. Жевага, В. Вараков та інші. Тоді ж у Козинському лісі організувався партизанський загін.

В кінці червня 1943 року до Обухова на бронемашинах прибув загін есесівців, почалися арешти серед населення. Заарештованих жорстоко катували. В ніч на 1 липня 1943 року покатованих жителів зі школи, яку перетворили у в'язницю, вивезли в урочище Розкопану, біля Трипілля, і там розстріляли. Тієї жахливої ночі було вбито більш як півтисячі громадян Обухівщини, більшість з яких були особами єврейської національності: багато жінок, дітей, стариків. На місці масового розстрілу зараз стоїть пам'ятник-обеліск з меморіальною дошкою. Урочище Розкопану називають у народі «Обухівський Бабин Яр».

8 листопада 1943 року в Обухів увійшли частини 38-ї армії першого Українського фронту. 8 листопад частини 206-ї стрілецької дивізії 27-ї армії, які успішно форсували Дніпро, та остаточно витіснили частини вермахту з міста Обухів. Кілька днів війська фронту продовжували наступальні дії, а 12 листопада лінія фронту стабілізувалася: вона пролягла тією місцевістю, де у ХУІІІ столітті був польсько-російський кордон. Бої затягнулися на 2 місяці — з 12 листопада 1943 по 7 січня 1944 року, нагромаджуючи потенціал для подальшого розвитку наступальних операцій Радянської армії.

На фронтах війни загинуло 5870 жителів Обухівщини.

Двом післявоєнним поколінням довелося у важких трудах відбудовувати і ставити на ноги зруйноване воєнним лихоліттям народне господарство. Великий вплив на індустріалізацію Обухівщина мало в 1970-х роках будівництво Трипільської ДРЕС і міста енергетиків Українки. Ще один індустріальний стрибок було зроблено у 1980-х роках, коли біля Обухова розгорнулося будівництво Трипільського промислового вузла. В місті виросло два житлових мікрорайони, населення зросло втроє.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь